2 – А с/сЗгідно розкладу Основи медсестринства Вирішення проблем пацієнта з порушенням кровообігу та дихання

Викладач	Яловенко Н.І.
Предмет	Основи медсестринства
Група	2 – А с/с
Дата	Згідно розкладу
Тема № 32 Практичне заняття	Вирішення проблем пацієнта з порушенням кровообігу та дихання

СХЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

 Актуальність теми:

Знання основних симптомів при захворюваннях органів дихання дозволяє медичній сестрі з'ясувати основні проблеми пацієнта та вирішити їх в прогресі здійснення догляду за хворим із легеневою патологією.

Цілі практичного заняття:

Знати:

- фізіологічні параметри дихання;

- причини зміни частоти і глибини дихання;

- види задишки;

- патологічні типи дихання;

- правила зберігання, користування та техніки безпеки при користуванні кисневими балонами;

- методи подачі кисню;

- можливі проблеми пацієнта та медсестринські втручання у зв’язку з проблемами, що виникли.

Вміти:

- спостерігати за частотою, глибиною та ритмом дихання;

- надати допомогу пацієнту під час кашлю, задишки;

- надати допомогу пацієнту під час виникнення ядухи;

- надати допомогу пацієнту при кровохарканні та легеневій кровотечі;

- визначати ЖЄЛ;

- підраховувати частоту дихальних рухів;

- реєструвати частоту дихання;

- здійснити оксигенотерапію за допомогою кисневої подушки.

Зміст теми заняття:

Характеристика дихання. Патологічні типи дихання. Поняття про задишку та ядуху. Характеристика кашлю. Кровохаркання та легенева кровотеча.

        Основні функції органів дихання - забезпечення організму киснем і виведення вуглекислого газу і води, які утворюються в процесі життєдіяльності. В легенях, які мають багате кровопостачання, постійно відбувається газообмін, в результаті чого кров насичується киснем і звільнюється від вуглекислого газу.

        Дихання людини включає наступні процеси:

1) зовнішнє дихання або вентиляція легень – обмін газів між організмом і зовнішнім середовищем;

2) обмін газів в легенях (між альвеолярним повітрям і кров'ю капілярів малого кола кровообігу);

3) транспорт газів, що полягає в переносі кров’ю кисню від легень до тканин і вуглекислого газу від тканин до легень ;

4) обмін газів в тканинах між кров'ю великого кола кровообігу і клітками тканин;

5) внутрішнє або тканинне дихання – це біологічне окислення в мітохондріях клітин.

        Частота, глибина і ритм дихальних рухів регулюється дихальним центром і корою головного мозку. Подраз­нення дихального центру і посилення інтенсивності дихання можливі при підвищенні в крові вмісту вуглекислого газу і зменшенні концентрації кисню. Це спостерігається при фізичному навантаженні, емоціональному напру­женні, а також при різних захворюваннях органів дихання, які супровод­жуються утрудненням легеневої вентиляції і погіршенням газообміну в легенях.

        Надмірна концентрація кисню в крові спостерігається при гіпервентиляції або вдиханні чистого кисню, може призводити до пригні­чення дихального центру, зменшення частоти і глибини дихання і навіть до його зупинки.

        Спостерігаючи за диханням, необхідно визначити частоту, глиби­ну, ритм дихальних рухів і оцінити тип дихання.

        Нормальне дихання у людини беззвучне й непомітне для оточуючих. Людина звичайно дихає через ніс із закритим ротом. Внормі дихальні рухи ритмічні.

Частота дихальних рухів у дорослої людини в стані спокою складає 16 - 20 за хв., при чому вдих у два рази коротший за видих. У жінок на 2 - 4 дихальних рухи більше ніж у чоловіків. В положенні лежачи число дихальних рухів звичайно зменшується ( до 12 - 14 за хв.), а в вертикальному положенні - збільшується ( до 18 - 20 за хв.).

        У тре­нованих людей і спортсменів частота дихальних рухів може зменшуватися і досягати 8-10 за хв. Швидке дихання (тахіпное) виникає при посиленій фізичній праці, нервовому збуджені, високій температурі повітря. Частота дихання нижче норми має назву – брадипное.

Зміна темпу дихання залежить від захворювань органів дихання та дихальних шляхів, від хвороб серця, нирок, мозку, гострих та хронічних захворювань.

        Іноді одночасно з порушенням частоти дихання змінюється його глибина: дихання стає глибоким, шумним або, навпаки має характер поверхневого, частого.

        Поверхневе дихання спостерігається в стані спокою, а також при захворюванні легень, плеври, пригніченні дихального центру. Глибоке дихання виникає при фізичній роботі, емоційному збуджені, а також при діабетичній комі, уремії.

         залежності від переважної участі в дихальних рухах грудної клітки або живота (діафрагми) розрізняють грудний ( в основному у жі­нок), черевнийі змішаний типи дихання.

        Спостереження за диханням слід проводити непомітно для хворо­го, так як він може змінити частоту, глибину і ритм дихання.

        Отримані данні позначаються у температурному листі.

        Найбільш поширенішими проблемами пацієнтів, при різних захворюваннях органів­ дихання є:

- задишка;

- кашель сухий або з виділенням харкотиння;

- біль в грудній клітці;

кровохаркання;

- ціаноз;

- легенева кровотеча.

        Задишка - це суб'єктивне відчуття утрудненого дихання, яке зви­чайно супроводжується неприємним відчуттям нестачі повітря. Об'єктив­ними ознаками задишки являються зміна частоти, глибини і ритму дихаль­них рухів, а також тривалості вдиху і видиху.

        Задишка може бути:

- фізіологічною (наприклад, після виконання здоровою людиною ве­ликої фізичної роботи);

- патологічною ( при захворюваннях легенів, серця, головного мозку ін.)

        Нерідко у хворих можна спостерігати виразне утруднення вдиху чи видиху.

        Інспіраторна задишка, для якої характерний утруднений шумний вдих, виникає при механічних перепонах в верхніх дихальних шляхах (спазм голосових зв'язок, пухлина, стороннє тіло, запальні процеси в горлі, трахеї ін.)

        Дихання при такій задишці глибоке та сповільнене, супроводжується шумом, свистом та хрипінням.

        Експіраторна задишка характеризується утрудненим видихом. Вдих короткий, а видих утруднений і тривалий; хворий не встигає зробити повний видих, як настає вже наступний вдих. Така форма задишки спостерігається при бронхіальній астмі. Дихання у цьому випадку може бути свистячим.

        Змішана задишка відрізняється утрудненням як вдиху, так і видиху. Вона виникає внаслідок зменшення дихальної поверхні легень при пневмонії, туберкульозі легень.

Різка задишка з глибоким вдихом та видихом, збільшенням частоти дихальних рухів і нестерпним відчуттям вдавлення в грудній клітці і нестачі повітря називається ядухою. Якщо ядуха має характер нападу, вона називається астмою.

        Хворому із задишкою надають підвищеного положення, його звільнюють від стискаючого одягу, забезпечують доступ свіжого повітря; подачу кисню. Потрібно створити хворому повний фізичний та психологічний спокій; негайно викликати лікаря. Задишка, що досягає крайнього ступеня (ядуха), спостерігається при бронхіальній астмі. Її усувають за допомогою підібраних лікарем бронхолітичних засобів.

        Патологічні типи дихання:

1. Дихання Чейна-Стокса – спостерігається зміна ритму дихання. При цьому хвилеподібно збільшується та зменшується амплітуда дихання з паузами між хвилями 40-50 с. Після паузи виникають рідкі дихальні рухи, спочатку поверхневі, а потім більш глибокі й часті. Надалі дихальні рухи стають поверхневими та рідкими, що триває до нової паузи. Таке дихання свідчить про тяжке захворювання мозку, розлад мозкового кровообігу і має погане прогностичне значення.

2. Дихання Біота – характеризується рівномірним за глибиною диханням із періодичним виникненням тривалих пауз ( до 30 с). Такий тип дихання часто спостерігається при менінгітах, в агональному стані хворого.

3. Дихання Куссмауля (велике дихання ) – сповільнене та глибоке дихання. Воно супроводжується звучним шумним вдихом і посиленим видихом, після якого настає пауза. Таке дихання характерне для азотемічної уремії та діабетичної коми.

        Кашель - це складний захисно-рефлекторний акт, направлений на виведення з бронхів і верхніх дихальних шляхів харкотиння, слизу, крові та сторонніх тіл.

        Кашель буває центрального або рефлекторного походження.

        Характеристика кашлю:

        За тривалістю кашель буває нападоподібний ( при бронхіальній астмі), періодичний (при бронхіті), безперервний і короткий (при плевриті).

        Сила кашлю: першіння і покашлювання або сильний, «надривний» кашель.

        За тембром кашель розділяють на гавкаючий (при істерії), сиплий і беззвучний (при запаленні голосових зв'язок).

        За своїм характером кашель може бути сухим, без виділення харко­тиння та вологим, з виділенням харкотиння.

        Час появи або загострення кашлю (весь день, вранці, увечері, вночі, навесні, взимовий час)

        З точки зору клінічного розвитку розрізняють гострий, затяжний і хронічний кашель.

        Пацієнтові з кашлем потрібно надати положення напівсидячи у ліжку. Можна застосовувати відволікаючі лікарські засоби (гірчичники, банки та ін.), якщо немає протипоказань. Давати тепле лужне пиття. Провітрювати приміщення, в якому знаходиться пацієнт. За необхідністю здійснити оксигенотерапію. За призначенням лікаря застосовувати, при сухому кашлі, протикашльові засоби. Іноді призначають анальгетики, та навіть наркотичні препарати для зменшення болю. Якщо кашель вологий, то хворого потрібно забезпечити плювальницею і пояснити, що заковтування харкотиння може призвести до інфікування органів травлення. Проводити масаж грудної клітки. Виконувати комплекс вправ дихальної гімнастики. За призначенням лікаря давати відхаркувальні засоби.

        Харкотиння–патологічні виділення із органів дихання, що виділяються під час кашлю.

        Харкотиння, особливо хворих на туберкульоз, може бути джерелом за­раження, через це хворий повинен дотримуватися правил особистої гігіє­ни.

        Кровохаркання– поява крові в мокротинні у вигляді прожилок або рівномірних домішок. Це один з найбільш грізних симптомів ураження органів дихан­ня, який свідчить про пошкодження органів дихання, цілісності слизової оболонки гортані, трахеї або бронхів, розпаду легеневої тканини або її вираженої гіперемії (повнокров'я).Частіше всього при захворюваннях легень, які супроводжуються кровохарканням, у харкотинні знаходять не­велику кількість крові в вигляді окремих прожилків, згустків або від­мічають дифузне забарвлення харкотиння кров'ю ("іржава" мокрота при крупозній пневмонії).

        Слід пам'ятати, що при таких захворюваннях, як ту­беркульоз, рак, абсцес, інфаркт та ін., з кашлем може виділятись порівняно велика кількість алої пінистої крові, що не згортається та має лужну реакцію – це свідчить про легеневу кровотечу.

        Масивна кровотеча може призвести до асфіксії.

        Допомога при легеневій кровотечі:

Негайно викликати лікаря.

Пацієнту надають положення напівсидячи та звільнюють від стискаючого одягу.

Пацієнт не розмовляє та не рухається.

На ділянку грудини йому кладуть міхур з льодом, дають ковтати невеликі грудки льоду.

Забезпечують подачу кисню, зложеного піногасником. Накладають джгути на кінцівки на 1-2 години.

Постійно спостерігають за ЧП, АТ, ЧДР, кольором шкіряних покровів, характером харкотиння.

За призначенням лікаря проводять подальше лікування пацієнта.

Вводять гемостатичні препарати (вікасол, кальцій хлорид, амінокапронова кислота та ін.), а також проводять крапельне переливання крові.

        Болі в грудній клітці звичайно виникають при залученні в патологічний процес листків плеври. Вони з'являються або посилюються на висоті глибокого вдиху, в момент максимального тертя листків плеври один об один, а також при кашлі. Хворі нерідко намагаються зайняти вимушене положення - лягають на хворий бік, що дещо обмежує тертя листків плеври і на деякий час зменшує біль. Про появу у хворого болі в груд­ній клітці фельдшер повинен повідомити лікаря, заспокоїти пацієнта та надати йому зручне положення у ліжку. Дихати пацієнт повинен поверхнево (це зменшує тертя листків плеври). При сильних болях, за призначенням лікаря, дати пацієнтові протикашльові препарати, застосувати відволікаючі процедури (гірчичники та ін.), а також знеболювальні препарати - анальгетики.

        Оксигенотерапія – використання кисню з лікувальною метою.

Лікування киснем (оксигенотерапія) застосовують при багатьох хворобах органів дихання і кровообігу. Довге вдихання кисне-повітряної суміші, яка містить 50% кисню, може усувати кисневе голодування тканин.

        Запам'ятайте! Чистий кисень для оксигенотерапії не застосову­ється, так як він пригнічує дихальний центр. При довгому вдиханні чис­того кисню розвиваються судоми і можлива втрата свідомості.

        Оксигенотерапію можливо здійснювати інгаляційним (через дихаль­ні шляхи)- через маску, кисневу подушку, через носовий катетер ін., або неінгаляційним (підшкірно, або через травневий тракт).

        Техніка безпеки при експлуатації кисневих установ:

Зберігають і перевозять кисень з балонах ємкістю від 1 до 40 л, у газоподібному стані тиск в яких дорівнює 150 атмосфер.Балони з киснем завжди викрашені в синій колір. Кожен балон повинен мати клеймо з позначкою товарного знаку заводу виробни­ка, номера балона, його маси, року виготовлення, термін технічного зас­відчення. Кисневі балони зберігаються успеціальних нежилих приміщеннях поза лікарняними відділеннями

Запам'ятайте! Стислий кисень вогненебезпечний.. Тому при експлуа­тації кисневих балонів необхідно чітко виконувати наступні правила техніки безпеки:

· балон повинен бути встановлено вертикально в металеве гніздо і бути закріплений металевими поясами.

· балон повинен бути встановленими на відстані не менше 1 м від отеплювальних приладів і в 5 м від відкритих джерел вогню;

· балон повинен бути захищений від прямого впливу сонячних про­менів;

· не можна допускати попадання масла на штуцер балона;

· випускати газ із балона в другу ємкість (наприклад в кисневу подушку) можна тільки через редуктор, на якому встановлено мано­метр, розрахований на тиск в даній ємкості;

· в момент випускання газу балон потрібно розташувати таким чи­ном, щоб вихідний отвір штуцера був направлений в сторону від працюю­чого;

· забороняється експлуатація балонів, в яких пройшов термін тех­нічного засвідчення, і є пошкодження корпуса або вентиля, колір і на­пис не відповідають правилам;

· забороняється змащувати руки жирним кремом при роботі з кис­невим балоном.

В великих лікувальних закладах організована централізована по­дача кисню: кисневі балони знаходяться в центральному ізольованому приміщенні, звідки по системі металевих трубок кисень поступає до до­зиметрів, де він зволожується через апарат Боброва, і зі швидкістю 2-3 л за хв. через носовий катетер подається хворому.

В невеликих стаціонарах при відсутності централізованої системи оксигенотерапія проводиться через носовий катетер безпосередньо з ба­лона (кисень зволожується в апараті Боброва).

Інколи оксигенотерапію проводять за допомогою кисневої подуш­ки. Вона являє собою прорезинений мішок, обладнаний гумовою трубкою з краном і мундштуком (воронкою). Киснева подушка вміщує від 25 до 75 л кисню. її наповнюють киснем із кисневого балону. Перед подачею кисню мундштук протирають спиртом, обгортають вологою марлею і прикладають до рота хворого. Відкривають кран на трубці подушки, кисень під тиском виходить й при вдиху надходить у дихальні шляхи. Швидкість надходження його регулюють краном, або натисканням на кут подушки. Хворі добре переносять подачу 4-5 л кисню за 1 хв. подушки вистачає на 4-7 хв.

        Можливості оксигенотерапії зросли з втіленням в практику гіпер­баричної оксигенації - введення кисню під підвищеним тиском у спеціальних барокамерах. Розчиніть такого кисню в плазмі крові значно підвищується, що сприяє збільшенню постачання киснем тканин організму. В нашій країні функціонують комплекс медичних барокамер на базі якого створений Всесоюзний центр гіпербаричної оксигенації.

Контакт між хворим та обслуговуючим персоналом встановлюється візуально через прозору стінку, а також по телефону.

        До неінгаляційних методів оксигенотерапії відноситься підшкірне введення і введення кисню в шлунок.

НАДАННЯ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ З ЯДУХОЮ

Предмети та обладнання:

·         тонометр або сфігмоманометр

·         фонендоскоп

·         система для подання кисню

·         гумові джгути

·         етиловий спирт

·         марлеві серветки

·         нітрогліцерин в таблетках

·         корвалол або валокордин

1.      Послідовність дій:

·         констатувати клінічні ознаки ядухи (утруднення дихання, зміна його частоти та глибини, відчуття нестачі повітря, страх, психомоторне збудження, ціаноз, кашель, хрипляче дихання з відходженням пінистого кров'янистого харкотиння, тахікардія)

·         викликати лікаря

·         надати хворому напівсидяче положення у ліжку (покласти під спину хворого і голову декілька подушок, або підняти підголовник функціонального ліжка і одночасно опустити ножний кінець; також можна підняти хворого, розмістити його в кріслі)

·         забезпечити швидкий приплив свіжого повітря в палату (відчинити вікно або відкрити фрамугу)

·         звільнити хворого від стискуючого одягу

·         вимірити артеріальний тиск

·         дати хворому під язик таблетку нітрогліцерину (якщо систолічний тиск більше 95 мм рт.ст.)

·         провести інгаляцію кисню за допомогою індивідуального кисневого інгалятора або кисневої подушки

·         накласти венозні джгути на три кінцівки хворого (стегна, плече) на 15-20 хв.

створити повний фізичний та психичний спокій, заборонити відвідування та зайві розмови

Контрольні питання теми

1.Яка характеристика дихання в нормі?

2.Які характеристики дихання змінюються при задишці?

3.Умови виникнення фізіологічної задишки?

4.Патологічні типи ядухи перерахувати.

5.Дати характеристику диханню Кусмауля; для яких станів воно характерне?

6. Дати характеристику диханню Чейна-Стокса; для яких станів воно характерне?

7. Дати характеристику диханню Біота; для яких станів воно характерне?

8. Дати визначення поняття задишки?

9. Які характеристики дихання змінюються при задишці?

10. Умови виникнення фізіологічної задишки?

11. Види патологічної задишки.

12. Охарактеризувати і вказати причини інспіраторної задишки.

13. Охарактеризувати і вказати причини інспіраторної задишки.

14. Визначення ядухи.

15. Дати визначення поняття кашлю?

16. Дати визначення поняття кровохарканню?

17. Дати визначення поняття легенева кровотеча?

Список літератури:

1.      Касевич Н.Н Практикум з сестринської справи. К.: Здоров’я, 2009. Стор. 164 – 166.:

2.      Лісовий В.М. Основи медсестринства: підручник / В.М. Лісовий, Л.П. Ольховська, В.А. Капустник. – 2 – е вид. переробл. і допов. – К.: ВСВ «Медицина», 2013.  стор. 548 - 555

3.      Шевчук М.Т. Сестринська справа. – К.: Здоров’я, 1992.

4.      Практикум із сестринської справи  http://megalib.com.ua/book/20_Praktikym_iz_sestrinskoi_spravi.html